tvorcha_feya

06/08/2025

Июль пролетел соловьем над березовой рощей,
Я так не хочу отпускать его, обнимая,
Нас учат, что пластырь срывать - это сильно проще,
Чем ждать и терпеть, от боли своей сгорая.
Я жду, когда небо грозу на меня обрушит,
Укрылась от всех, внимание не привлекая,
И вдруг, накрывает мой мир тишина такая…
Что не понимаю, внутри это иль снаружи…

05/08/2023

Про Полоскуна та «Гораж»)

Записано зі слів та дозволу подруги.
Був у неї залицяльник. Рідкісної … ні, не краси, а придурошності.
І робив їй такі пропозиції, що ні в село, ні в місто. А одразу до церкви на сповідь, або до психолога.
Але вона прийшла до мене і ми реготали як дві коняки до кольок у животі.
Уявіть собі воєнний Донбас, зима 14 року, місто звільнене від окупації, але навколо адська жесть.
І погода жесть також.
Вітер здуває з землі навіть невелички автівки, бо степ, чого там, є де розгулятися. Вітерець, звісно, зі сніжком. Ніяка термобілизна та дублянки не рятують. Тільки прижатися до поверхні землі та повзти додому. Погода - «мрія окупанта», най би вони вже нарешті повиздихали.
І от, сидимо ми в теплі і читаємо файні пропозиції.
«Мала, йдемо у «гораж»!»
Омммм, ми обидві зашарілися від прєдвкушенія)))
«Біля другої міської лікарні»
(О Боже, який турботливий хлоп, то на випадок обмороженій, заздалегідь усе продумовує!)
«Я хочу тобі «полоскать у штонах»!
(Што_нах, вибачте, ти мав на увазі 😂🫣?)

Поясніть двом дівкам нерозумним, то він хотів допомогти білизну випрати)?
«Полоскать» - це мабуть у річці. Як у старі добрі часи….
Ех. Я аж замріялася: уявіть тільки, мороз тріщить, лід блищить, сніііііги навколо, повітря наповнене морозною свіжістю, орбіт без цукру нервово відпочиває!
Хлопець стоїть на кризі, та незважаючи на вітер сильними руками «полощє» білизну…. Або «полоскає»…
Арррр. Божествєнно!!!
Пишу, і вітер степів мене прямо надихає)
«В штонах» - то мабуть без сорочки, топлес)
Хотів показати, який він сильний хлоп’яка, простині голими руками віджима)
Блін, такого хазяйновитого впустили)
Дуринди обі дві)

Але є у цій історії один нюансік, який мене смущає) Отий самий «гораж».
Білльо же на річці «ласкають», тобто полощуть ….
А не у «горожі».
Думаю що він був таки маніяк страшенний, хай йому грець.
Полоскун - Полоскотун.
Як стрьомно жити на світі, коли такі чудікі десь поряд!

А ви як «полощєте» - у річці? Чи «по старінкє» - машинка автомат?
Чи варто це робити в «горожі»?)

05/08/2023

Про декольте, сундук, та пляшку рому☠️🏴‍☠️⚰️

Бачу що тема трусєлей викликала неабиякий суспільний резонанс)
Тому час підняти ще одну гарячу,
живу та трєпєщущу тему - тему іноземних мужичків у фейсбуках)

Не «пекельними борошнами» єдиними живий гугл-переклад .
Мої улюблені перли будуть нижче)

Я довго пручалася та не хотіла реєструватися у фейсбуках.
Але робочі потреби змусили, труба зовьот)
Мене мучили мутниє сомнєнія, що почнеться отето всьо) І воно без сумнівів почалося!

Спочатку викладала ну дуже чемні фотьки - у сорочечці, застібнутій на всі застібочки), з дитинкою.
Але швидко зрозуміла що це не прокатило)

Прийшов старий араб і дуже емоційно почав закликати:
«Відкрий твій сундук 🏴‍☠️🧳!!! Покажи твої бомби 💣💣! Покажи твої яблука 🍎🍏!»🫣🤪
Сундук - це декольте, єслі што)
Декольте, йо-хо-хо і пляшка рому)!
За ним підтягнувся «вьюноша трєпєтний с взором горящім», звідкілясь зі шрі-ланкійської провінції, та запевнив, що я «сама красива банка у світі»).
Приємненько🫙🤭
Італійській вуйко уповів, що я «колодязьна красуня» і не менше) Вот тє хрест )
В мене асоціації з потопельницею).
Синенька така, ніяка, з колодязя вичерпали і вона висить через бортік і думає: за що мені все це)
Зовсім як я, після всіх безсонних ніченьок.
Корочє, тема зомбі не розкрита)

Індуський юнош сказав, що в мене «масляна шкурка», ом ном ном)
Тому що я біленька-гарненька, як вершкове маселко) Як не з’їм, то …)

Ну та й взагалі я Українська Богиня, Квіточка і прочая пампушка).
Та він(вони) подарує мені зірку, яка буде осяювати мені шлях в бесконєщность, в бесконєщность!…

Дуже добротні компліменти, я вважаю! Хто б ще міг так тонко та душевно оцінити жіночу натуру)

Щоправда без ексцесів не обійшлося)
Афро-полісмен був нєпокобєлім: «Жінка повинна знати своє місце!!!👇🏾»
Ну туйки я з ним цілком згодна)! Має рацію чоловіче - моє місце на диванчику після роботи). Та я ним так просто не поступлюся.
Буду битися за нього до останнього)

Вишенька на тортику - це двохметровий спортсмен:
«Як часто ти буваєш у Вашингтоні?» - замість привітання)
(Кожного четверга, після дощичку)
«Ты заслуговуєш на жорсткий кекс!»

Жоррррсткий кекс!
Людоньки добрі,скажіть, чим я завинила?
Я круасанчики свіженькі люблю!Раннім утречком, з пекарні. Щойно з пічечки. З вишеньками, або з малинкою. Зверху цукровою пудрою притрушені, з золотенькою скориночкою 🤩…
І кавочка запашна, свіжозварена … ізззз пінкоююю …. (Замріялася…)

А сухарі гризти- я ж не собака дворова) хороший хазяїн навіть собаці таке не запропонує)

Жінки тим паче не собаки, на жорсткі кекаси не кидаються)

В цю мить прилітає фото «сухаря»як аргумент, хряпсь без попередження. Нічогособііі, охтижжжж)

Надивилася тих іноземних сухарів, як оце тепер розвидіти 🤭😂

Людожеры, просто людожеры)
Кісток накидають, місце як собаці вкажуть, ех ех)

Одним словом - сплошні непорозуміння та культурні бар’єри)
Закликаю підтримувати «відчізняного виробника»))))
💛💙🇺🇦

05/08/2023

Про труси. Та про поштовхи.

Ну я навіть не знаю) Чи можна такоє пікантноє писати)
Але запізно вже, бо вночі одразу ж записала)))
Бо мій мозок він такий.
Я думаю: треба записати, доки не забула!
Мозок: треба забути, доки не записала!!!

Лежу я сьогодні у ліжечку, десь перша ночі. Слухаю розбір черговий про Сатья Дас і про те, що бити жінку сумкою по голові це погано. Очєвідноє нєвєроятноє)
Голос блогерки мене примуркав. І я солоденько так почала засинати під ляпання дощику за віконечком.

Вже майже заснула.
І туй я відчуваю поштовхи! Ай вай! Диван хитається.
(Доречі. Я ще з далекого 14 року капець як не люблю вібрірующі дивани!)
Поштовхи є, а трусів немає!
Думаю, як же так, срамота то яка.
Будуть мене рятувальники з-під руїн будинку відкопувати. А я не по формі вдягнена!
Без форми тобто взагалі.

І кіт каже – Мати … Мати ж твою!Тільки цього гі*на нам ще не вистачало!
Під стелею висить гелієва кулька. Від кульки вниз висить мотузощка. І хитається. У повному штилі хитається!
Кіт дивиться на мотузощку, я дивлюся на кота …
Вдягла я труси. Красиві, оранжові! З написом «Спайсі джус». Майже як «Спасітє наші душі».
Обов'язок перед рятувальниками виконано, решта не обов'язково.
Паспорт? Тривожна валіза? Все таке?
У дупу, набігалися за часи війни туди-сюди. Засипайте, я готова фсьа.

Може звісно мені наглючилося отоє шатання диванове, але раніше такого не було)
Покличте мені дохтура спеціялізованого)

У зв'язку з вищесказаним, назріло важливе питання) Яке мене хвилює ще з початку повномасштабної:
Бути чи не бути. Тобто у трусах чи без). Чемна вчителька повинна про всяк випадок сидіти у панталошках з мереживцем, склавши долоньки на колінках? З пучочком з волоссячка замість зачіски) ( Ну пучочки то наше фсьо , бо до біса жарко 😂)
Як ви вважаєте, у якому вигляді пристойна жінка повинна чекати на Апокаліпсис)?

05/08/2023

Про «Юність в сапогах»

Сон у літню ніч)… С Закарпатськими мотивами)…

Сниться мені, що миюся я у душику. Душик модний такий, як скляний кубік із двєрочкою)
Літечко, водичка тепленька тече, гарррно таккк)
Але миюся я не сама. А з сапогами небаченої краси))
Шкіряні, світло-коричневі, з візеруночками, з дірочками. Ті що сама цариця могла б носити, байкерська) Новесенькі з магазину. Такі файні, що не змогла розлучитися та пішла навіть у душ з ними.
Об’єдную так би мовити гігієнічні процедури с созєрцанієм прекрасного)
Тішуся черевичками, як та Оксана з хуторів. Ті, що біля Діканьки)
І по ним ще водичка так стікає краплинками неймовірно гарно 😂🤪Радує око. Оба два ока радує)
Дівочій любовний сон як він є 😂

І тут трац бабац - відкривається двєрочка.
А там хлопець чорнявий, ясноокий.
Ти хто такий, тут любовний сон відбувається, давай до свіданіЯ 😂

Але він був настроєний сурьозно,
та поки я не навела різкість (не відпускаючи сапога,бо я ним і наваляти можу добряче)
у ту ж мить поцілував у вуста мої сахарні. Або трояндові. Трояндово-сахарні)
А оскільки цей мій сон, а не фільм жахів - то так, що мені сподобалося)
Так, що подих захопило. Земля пішла обертами. Головне ваууу у моєму сонному житті)
(Не кажіть це Леніну з попереднього сну)))

І я така: ваууууу, який анонс!
Навіть сапог тимчасово відставила, щоб роздивитися,що воно таке за щастя привалило.
Питаю: Як тебе звуть, кузнєц вакула)?
Він відповідає з неймовірною гордістю : Василь!!!

Ось і казочці кінець. Туй я прокинулася)
Знаєте у чому біда тепер)?
На Закарпатті кожен третій - то Василь. І шукай Альонушка тепер того того Василя, як Попелюшку, приміряючи сапожок 😂

Васю, відкликнись-відзовись) То було неймовірно))) У мене 37 розмір)))
Ржу як коняка у пустій квартирі, головне щоб сусіди санітарів не викликали)))

Всім бажаю шаленого кохання зненацька до нестями 😂🤩😁❤️‍🔥

05/08/2023

03/08/2023

Роздуми про піший туризм.

Фотосесія з наметом навіяла на мене спогади)
Я, як справжній уродженець степів – можу пройти сотню кілометрів під палючим сонцем. По рівнині. І тільки жувати травинку та посміюватися. Хе хе хе.
Повітря при цьому має бути сухим) і напоєним ароматами трав)
Загалом складно догодити такому туристові коли степів у найближчому огляді немає)
Будемо вважати, що це пост-прєдостєрєженіє, щоб не плутали тепле з м'яким, а піший туризм з гірським 😂

Перші роки на Закарпатті я дивилася на гори у вікно маршрутки (по дорозі на роботу та з роботи) та страждала. Бо дуже, дуже багато і без вихідних працювала.
І думала: який сенс жити на Закарпатті та бачити гори лише у вікно маршрутки. У чому сенс і велика серм'яжна правда)

Потім почалися кризи-віруси, роботи поменшало, грошей також. Але гори надихаюче наблизилися)) Та з'явилася можливість кудись заповзти.
Ну в сенсі епічно піднятися і відчути себе підкорювачкою світу)

Про перші дві спроби я скромно промовчу) Життя чесно спробувало зробити мені щеплення від нерозумного підкорення вершин.
Але це був «глас у пустині» і я його не почула)

Це був кінець липня минулого року. Я знатно образилася на життя, що воно таке, яке є - тривоги-сирени-втрати та смуток … Та «вдарила автопробігом бездоріжжю».
Все ж логічно, коли погано - треба довести ситуацію до абсурду)

Для сходження я вибрала «найсприятливіший» (читай спекотний, за сорок градусів) день у році (зі стовідсотковою вологістю) щоб вже напевно там здохнути (героїчно піднятися і насолодитися видами)

Гірочка чималенька така, 1400 м. З гордим ім'ям Пікуй.
«Піку́й — найвища вершина Вододільного, або Верховинського хребта, що є продовженням пасма західних Бескидів. Розташована на межі Львівської та Закарпатської областей; найвища точка Львівської області і третя гора Карпат за висотою серед тисячників»
Як кажуть місцеві: «Хто не бачив ПікуЯ – то не бачив ніху … (Нічого)!»

Ми їхали туди дві години, милуючись зворушливими пейзажами. Зелені гірочки, потічки, камінчики, овечки. Пасторальні картинки, які так чудово фотографувати.
Ми їх благополучно минули, тому що справжні пригоди попереду!
А цей пасторальний дитячий садок - для слабаків!

Коли я побачила цю гору (вигляд знизу) я прийшла в невимовний захват!
І подумала – як добре залишитись тут, під копичкою, фотографувати мурашок та сосни. Яких навколо неміряно.
Але я подумала, що всі подумають, що я слабак і художник по життю)
Причому один із цих двох пунктів це правда)

Почали ми потроху підніматися, лагідними стежками, повз пухнастих ялиночок, і начебто ніщо не передвіщало …)
Але чим далі у ліс - схил становився все більш крутим.
Земля під ногами кришилася, черевики з'їжджали, спортивна кругла попа тягла вниз. Я почала нагріватися та щось підозрювати) Що найближчі години точно не будуть нудними)

Лізли ми лізли, дерлися дерлися. Години чотири, місцями допомагаючи собі руками. Глина кришилася, ноги їхали, коліна передавали щирі привітання («Паздравляю, Шарік, ти балбєс»)
Пам’ять від подробиць мене милостиво позбавила вже)
М'язам по навантаженню норм, але спека + вологість це не моє, я навіть у спортзалі ближче до кондиціонера стаю.
Пам'ятаю тільки що я капітально перегрілася.

А далі почалися гірські чудеса!
Друзі, слово честі, я бачила пророка Мойсея. І його сорок учнів!

Це була група підлітків. Вони були помічені галстучками для отлічаємості та відлучені від гаджетів)
Звісно вони роптали та нарікали, деякі намагалися впасти з гори та вбитися. Їм ніхто не перешкоджав, а нащо, най падає, дурбецало. Як же стрьомно дитину у гори відпускати, доречі!

Ближче до вершини з’явилися кущі чорниці. Я її їла на ходу, з листям (шучу))), зриваючи у жменю. У проміжках між спробами віддихатися)
Аромат нагрітої на сонці чорниці - реально неперевершений. Базарна то не то, справжню чорницю потрібно добити у бою)

Нарешті ми піднялися! Останні пара сотень метрів були вертикальними та найтяжчими!
Але все то не даремно! Я побачила
Господа Ісуса Христа!
Точно точно. Він стояв на горі та розводив руками. І казав: Залізла? Ну хто тобі винен, злазь тепер!
Як дитя мале, вічно собі халепу шукаєш!
Кажете це статуя?
Усе не так однозначно!)

Нагорі я побачила фантастичну гірську панораму. То були гори!
Це, звичайно, неочікувано))))
Тому що могла бути і реанімація, хоча яка реанімація на горі)
Відразу райська брама, але це не точно)
Так би мовити - побачити панораму та померти)
Мені димка у горах дуже подобається…. Відтінки синього та блакитного - зачаровують. Навіть мурашки біжуть по шкірі!

Зробити фото - я не змогла.
Телефон перегрівся та вимкнувся. Сказав тобі треба – піднімешся знову та сфоткаєш. А якщо ні - значить не дуже і треба, ледащо)

На горі ми робили каву з водою з калюжі. У сенсі з джерельця. Просто там учні Мойсея накаламутили.
Водиця з піском, недозакипіла.
Я назвала це Пікуятте)
Таке собі пікуйове латте))
Після цього не кажіть мені, що я не можу їсти не миті черешні)
Я безсмертна і перетравила навіть пісок)

Назад ми спускалися близько 2 години, їхати було легше, але на попі. Раз шість падала) Добре що дупця м'яка, не дарма тренуюсь.

Внизу я не могла повірити своєму щастю та рівній землі під ногами)
Припала до джерела рідини і пила мати сиру воду з каламутної солоної криниці з піском. Прямо жадібно сьорбала з відра 🪣 і це було дуже смачно). Смачніше водиці я не пила)

Мій друг двічі вночі їздив до аптеки. Один раз за кремом від опіків. Вдруге за сумішшю з двох жарознижувальних. Як фармацевт порадила.
Лічив і примовляв, що в житті ще такої дурели (героїчної жінки!) не бачив)

Чи я піду ще? Піду))!
Товариші, візьміть мене ще. Чес слово, я навіть не помру та ще й оповідання напишу 😅

03/08/2023

Як я йога нідру робила)
Вирішили ми туй моє безсоння лікувати. Бо вже зовсім тавой)…
Йога-нідра то шавасана (поза трупа) такоє, раніше робила багато разів, але у мирному житті, тому набагато простіше та скучніше)
І я вам скажу - то адська питошна та пекельні борошна)
Зазвичай вночі у ліжку я кручуся, як грішник на сковорідці) Але ж потрібно під час медитації тихенько лежати)
За 54 хвилини хотіла втікти 54 рази.
На грудях сидить слон, заважає дихати. Челюхі як у бульдога (то цілодобово)
Руки ноги горять, бо жарко. І заважають, фіг зна чому, але добре що вони є) А пузо мерзне) Накривати не буду, бо теж буде горіти)
Кіт прийшов - поцьомай бубочку мамину, ну давай, цьом цьом цьом. Лобом мені в рота тик тик тик)
Пішов їстоньки хрум-хрум-хрум. Жадібно п’є воду.
Оооо, мамін рюкзак.
Ойййй, як жеж добре. Але не в добрий час ти мама не купила мені кігтєдралку. «Смачно дере мій любимий рюкзак»
Повернувся на диван.
О, животик мама розслабила, заліземо на животик. Шість кіло малятко. Зараз зробимо мамі масаж кішочків. Кігтиками, звісно. Щоб розслабилася краще. (Я здригаюся від кожного кігтика)))

Після масажу добре і на лоточок сходити. Шкряб-шкряб-шкряб. Лежиш? Ну лежи-лежи, я сам закопаю. Навіть якщо доведеться до ранку копати, бідолашному котику.
Шкряб-шкряб-шряб!

Голос у відео: уявіть кімнату, у якій лежить ваше тіло. О, то я могу)
Лежу я така на столі, піп рядом, родичі, дзеркала завішані … чорт, то не така повинна бути медитація!)

Голос знову: уявіть небо по якому несуться червоні хмаринки (та легко). Уявіть грецький храм на світанку (шо воно таке?… уявляю звичайну церкву). Уявіть хрест на церкві. Уявіть гроб поряд з могилою (знову оце все, але родичі вже не прийшли, кажуть що я сімулянтка).

Уявіть космос всередині вас. Оооо, це офігенно. Мій космос однозначно прекрасний. Угольно-чорний, з яскравими золотими зорями, над моєю головую пливе величезний Сатурн у колі зірок на орбиті… йой, як файно.

Тіло по ітогу розслабилося, трохи краще. Перша година ночі. Записую враження. Сна у жодному оці немає)
Кіт знову прийшов на живіт, добре що без кігтиків)

Добра медитація, завтра знову зроблю. Родичі сподіваюся прийдуть) Якось не добре, там воно не закопане лежить на жарі, я прям переживаю)))

03/08/2023

Дзинь-фото 😁

03/08/2023

Історія про те як я спіткала Дзинь)
Про тибетскі баняки)

Давєча мені неабияк пощастило.
Збулася моя давня мрія познайомитися поближче з тибетськими чашами.
У зв’язку з чим народися сій опус)

Передісторія.
Вечір для пізнання чаш я вибрала пречудовий) Попередньо наприсідалася в залі, як в останнє. Не шкодуючи себе) Нагуляла, так би мовити апетит до духовної та прочої їжі)
Місце подій - озеро)
«В закатном свєтє, пламенєєт снова лето». Які надихаючі у передмісті Ужгорода вечори (с)

Коли я вперше побачила отий баняк - я подумала: мамина мама, яка ж чудова річ! У таку трилітрову миску, да налити б борщу! Та хлібчика ще чорного, та сальца … Корочку хлібчика - часничком натерти, як ще дідику вчив) …. цибульки ще додати)
Але замість ложки там зачимось бамкалка)))….
Но то нічого, був би борщ, ложку знайдеме)
І ото попоїсти добряче борщика, а потім і бамкати можна)
Бо на пусте черевце - то зовсім не добре)

Коли ставиш такий баняк на живіт і робиш бздинььь - всередині з’являється дивне відчуття вакууму. Так якби забула поснідати. І пообідати також) А ще космос та зірки) Але то мабуть від голоду)
І не таке ще буває.

А май ліпше - коли баняк на голові) От ніколи б не подумала) Надіваєш і робиш бум) …. У голові дзвони, як у церкві на Великдень )…
Космос, порожнеча, зірочки)))
Дурні думки у паніці вилітають)
Потім звісно повертаються, в них там гніздо. Але тимчасове полегшення гарантоване)

Ще його можна ставити на спинку (тоді по спині біжуть мурашки), або на ніжки (лоскотливо трохи)))

І от лежу я) … у голові бздинннььь, жаби квакають, цвіркуни цвірчать, мурахи за дупцю гризуть. І думаю: пресвяті боги Тибету, то і є щастя)))

Пречудова річ тибетський баняк)
Ще мені подобаються визеруночки ззовні банячка) файні) красиві)
Добре що не з середини, бо борщ відмивати важко)
Знову я про їжу)))

Мораль сєй басні такова (С) перед духовними практиками обов’язково їжте 😂
При нагоді сфотографую об’єкт цього оповідання і може щось більш путяще вже по ділу розповім)))