05/05/2022
Охх... Яка рефлексія! Найтривожніші переживання.
Коли ти живеш в місці, де немає активної війни, не бачиш трагедій на власні очі, а просто спостерігаєш за новинами в соцмережах, то вже і байдуже реагуєш на інформацію про численні смерті, почуваєшся в безпеці.
Коли, під час сирени, я, не біжу в підвал, а йду дивитись у вікно, то бачу гуляючих мамочок, курсуючі маршрутки, купку галасних безтурботних підлітків, велосипедистів, повільно пливучих бабусьок. Бачу ілюзію, що все добре. Вона дуже притуплює страх перед сьогоднішньою війною. Та вся ця уявна безпека, розсипається об не уявну (як ніколи раніше) загрозу ядерної війни. Два слова, від яких стискається все всередині, 2 слова, які є антилюдськими. Такого словосполучення взагалі не повинно існувати! Ненавиджу всіх, хто причетний до створення і розробки ядерної зброї, злюсь на тих, в чих руках вона знаходиться, дивуюсь, в "якому прекрасному світі" живу! Все це просто симптоми безпорадності. Я усвідомлюю, що просто існую, чекаючи смерті. І колись, коли я знову буду безпечно дивитись у вікно, мене спопелить ядерною хвилею і це останнє, що я побачу.
