18/02/2026
Памʼятаю, як в далекому 2007 році вийшов нашумівший фільм «La vie en rose» про легендарну французьку співачку Едіт Піаф. Я дуже хотіла його переглянути, бо біографія була ну дуже цікава і драматична, а ще на головну роль затвердили Маріон Котіяр (як на мене, вона ідеально підійшла). Від одного трейлеру побігли мурашки по тілу. Сам фільм я дивилась значно пізніше, на просторах інтернету і признаюсь вам я була під великим враженням. Ридала довго, співпереживала головній героїні, захоплювалась акторською грою Маріон, а композиції, які звучали протягом всього фільму назавжди закарбувались в памʼяті.
І от проходить років з 10, та вже після увірування мені захотілось знову його переглянути, було цікаво які враження будуть цього разу, враховуючи 2 роки в терапії, прочитаних книг по психології та усвідомлення сенсу в житті завдяки зустрічі з Богом.
Фільм, як і вперше справив глибоке враження, але зовсім з іншим розумінням…
Перші роки життя в жахливим умовах, катаракта, втрата зору, у віці 6 років була сцілена від сліпоти, життя в борделі, виступи на вулиці, ранній шлюб в 17 років, смерть дитини, підозра у вбивстві, багато чоловіків, згодом слава та успіх, сцена - єдине, що приносить щастя, 2 аварії підряд, страшний біль від переломів,ю, залежність від морфію, втрата свідомості на сцені…Але вона так і не змогла відмовитись виступати навіть через заборону лікарів. Так страшно і моторошно. У фільми вона помирає, в маренні повторюючи імʼя доньки…Марсель
А весь цей пост ви читаєте зараз тому, що мені захотілось мати платівку в колекції саме її композицій. І ось вона, теплий звук, сильний голос та надзвичайно глибоке виконання, зміна тональностей… Щире захоплення творчістю людини, яка так ревно шукала щастя та сенс у житті, любов і прийняття, але натомість віддала всю себе сцені, так цього і не знайшовши❤️🩹
