22/01/2024
Мабуть це будуть найменьш популярні дописи, але це теж частина мене і частина реальності.
В минулому році я зголосився допомогти одному благодійному фонду, який годує нужденних. Їм подрібен був фотограф,а яне міг сидіти дома і сходити з розуму.
Мене вистачило на дві поїздки. Потім я припинив співпрацю з різних причин. Одна з них - я не міг зібрати себе до купи після таких "прогулянок". Я побачив трохи іншу реальність, в якій тарілка супа - це найкраща подія дня, бо це єдина можливість нормально поїсти. Мій мозок просто відмовлявся таке усвідомити. Мені здавалось, що я фізично відчуваю біль тих, хто приходив.
Ні, я не лагідна ромашка, яка не розуміє, що коїться навколо. І так, я розумію, що на таких "зборах" люди дуууже різні. Але коли я виділяю з натовпу тих, кого я вам показую, я не можу на це дивитись.
Це люди зі складною судьбою. І я не зовсім впевнений, що вони заслуговують на таке життя.
Після побаченого, я вклоняюсь перед всіма волонтерами, які мусять бачити таке майже щодня. Я не знаю, яке здоров'я треба мати, щоб витримати цей біль.
Тому я вас дуже прошу, якщо знаєте перевіреного волонтера - просто подякуйте. Це люди, які на своїх плечах виносять таке лайно, що вам і не снилось.
Ці фото - лише краплина того, що є навколо і на що ми свідомо чи ні закриваємо очі.
P.S.
Останнє фото було тією краплиною, після которої я не зміг продовжувати цим займатись. Людина, яка радіє тарілці борщу...блять....
