19/08/2026
Є речі, цінність яких ми починаємо відчувати лише тоді, коли опиняємося далеко від них.
Нещодавно до мене прийшла на фотосесію сім’я, яка від початку повномасштабної війни живе за кордоном.
Цього року вони вперше за стільки років приїхали до Києва.
І вирішили зберегти в пам’яті цей приїзд — не просто словами чи спогадами, а фотографіями.
Їм хотілося Києва.
Знайомих місць, Дніпра, прогулянки містом — тих маленьких якорів, які повертають у спогади й нагадують: це наше місто, наш дім, частина нашої історії.
Мабуть, війна багатьох із нас навчила простій, але непростій речі — цінувати те, що раніше здавалося звичайним.
Дім.
Рідне місто.
Сімейні прогулянки.
Можливість бути поруч.
Обійняти близьку людину.
Просто пройтися знайомою вулицею.
Те, на що раніше могли навіть не звертати уваги, сьогодні хочеться зберегти.
І я все більше думаю про те, що фотографія — вона не лише про красивий кадр.
Ми фотографуємо не просто момент.
Насправді ми залишаємо собі доказ того, що це життя було нашим.
Що ми були тут.
Що ми були разом.
Що саме так виглядав наш Київ.
Саме так ми трималися за руки.
Саме так жили цей день.
А одного дня, навіть якщо між вами океан, фотографія може повернути вас туди, де серце досі називає місце домом.
