04/01/2026
Ти звик виглядати.
Рідше — бути.
Камера зазвичай вимагає:
усміхнися, рівно стань, покажи ліпшу версію себе.
А тут — навпаки.
Се не про образ.
Не про «яким би я хотів видітися».
Се про ту мить, коли ти перестаєш грати роль
і просто лишаєшся в кадрі.
Спершу в нас говорить напружений Дитина —
чекає, аби єго оцінили.
Потім прокидається Дорослий —
дихає рівно, стоїть твердо.
І десь межи тими кадрами з’являється справжнє.
Те, шо зазвичай не виставляють.
Один відеопортрет — то зустріч.
Серія — то пізнавання себе з часу в час.
Я знімаю не для стрічки.
Я знімаю, аби ти побачив себе без личини.
Далі буде.
