Alex Charey Visual Arts, Хрещатик 19, Kyiv (2026)

07/09/2024

«Personal Vergil» глава 6. Вигнання.

В кінці червня 2022 ми виїхали з Костянтинівки і великою колоною поїхали на ППД в Київську область. Спочатку ми трохи по кочували, але через тиждень повернулись до нашої старої локації на річці Тетерев біля Київського Моря.

На нас напав такий-собі настрій ситого кота. Ми насолоджувались безпекою, літнім сонцем і відсутністю вимотуючих виходів на позиції.

Ми трохи їздили на навчання, але переважно - знову ходили в безкінечні наряди по охороні себе самих.

Я дуже швидко відчув, що верхівка батальйону вчепилась в цю зону, бо має там особисті інтереси. А ми - просто ресурс за допомогою якого окремі люди досягають свою вигоду.

Було очевидно, шо командири не зробили висновків і не будуть займатись покращенням планування, та створювати справжне навчання особового складу. Все буде знову так само:
«Он позиції - гоу-гоу-гоу»
Це стало криштально ясно, коли після пари переїздів ми почали готувати оборонні позиції від ворога який нападе з боку білорусі через Чорнобильську зону. Проаналізувавши мапу і згадавши скільки людей різної високості щаблів це затверджували, мені стало дуже сумно.

Люди розділились на два табори. Ті хто відчували біду і намагались до неї підготуватись.
І ті хто «Та шо ви кіпішуєте? Дайте пожити спокійно, через вас нас знову в пиздоріз відправлять»

Я скористався цим часом. Памʼятаючи свої відкриття під час бойових, я зрозумів що маю постійно вдосконалювати роботу з картами, дрони і підтримувати навички в тактиці. Отримав доступ до одного дуже відомого і популярного серед військових курсу і склав його на 98%. Почав навчати своє відділення кропиві, польотам, постійні тактичні відпрацювання.

В процесі я намагався перейти в інший підрозділ, але це вже інша історія. Скажу тільки, шо моя кіпішність мені і допомогла.
Якось я задовбав і мене відправили у відрядження під білоруський кордон. Там я працював з людиною яка через місяць забрала мене в новий підрозділ.

Так закінчився мій проект Personal Vergil, бо я вийшов зі складу батальйону і попрощався з моїми побратимами і посестрами. Нажаль для тих хто залишився, мої пророцтва здійснились в повній мірі. Підрозділ очікували дуже чорні часи.

08/08/2024

В червні 2022 нас вивели з майже оточеного на той момент ППД в Верхньокаменському і на якийсь час розмістили в Констасі.
Тоді, я ще не знав що це називається «декомпресія». А може і наші командири не знали, просто так вийшло.
Факт був в тому, що ми взяли грандіозних пиздюлів і були в дуже подавленому настрої.
Роботи особливої не було. Все чим ми займали час - ходили в наряди охороняти себе та постійно загружали-розгружали бк, майно та продукти.

Всі були дуже сильно демотивовані. Я вперше не витримав і сказав перед строєм що рота не приділяє необхідних зусиль плануванню бойової роботи, аналізу після дії і взагалі, використовує людей як мʼясо(я тоді ще не бачив, що можна тупо стерти цілий батальйон за 3 тижні).

В такому киселі, без особливих емоцій і прагнень ми продили десь два тижні. А потім зібрались і поїхали далі.
З хорошого, я вперше з початку служби почав приділяти увагу фізичній активності.

Більшість кадрів не потребують опису, просто передають атмосферу. Опишу лише деякі.

Обкладинка - деякі бійці сильно «поплили» і почали аватарити. У командира не було рішень як з цим впоратись. Брудні ноги сплячого пʼяного побратима, здались мені гарним описом всього цього.
Фото 2 - зброя яку ми евакуювали з позицій. Здається попала під обстріл Фосфором, чи щось подібне
Фото 3 - Сашко розмовляє з родиною, яку не бачив з початку 2022 і не побачить аж до своєї демобілізації по здоровʼю. Зараз живе з ними за кордоном
Фото 8 - на ринку підходить шкет, впевнено сідає на заднє сидіння, «шо стоїш? Поїхали, хочеш ковток?» протягує півлітрову банку РедБула. Діти Констахи

04/07/2024

Глава 4. Інферно

Я почав описувати події і зрозумів, що це не вміститься в жодний пост, тому даю дуже скорочений опис.

На третю ніч ми доїхали до місця розташування. Село Верхньокаменське під Лисичанським НПЗ. Фронт був десь в 20км від нас.
Наш взвод не став селитись з ротою в школі, а зайняв три приватні будиночки.

Вийшовши на позицію я вперше дізнався що таке «вас зустрінуть, все покажуть», зрозумів необхідність і важливість дронів, ситуаційної обізнанності, роботи з топографією і посилено почав то вивчати в час вільний від бойових виходів і нарядів.

Ворог прорвався за Сіверський Донець, дуже швидко захопив Лисичанськ, почав тиснути по флангам. Лінія фронта стала колом і почала все ближче підходити до нашого села з трьох сторін.

І потім ми виїхали.

Обкладинка - ластівка на проводах у нашому дворі. Вона тоді так багато для мене уособлювала. Волю, контакт з моїми рідними, чистоту.

Фото 2 - наш перший брифінг перед виходом на бойову задачу. Ми скупчились в гаражі. Атмосфера була така щільна що можна було їсти її ложками.

Фото 3 - Саня одягається на вихід. Маленький і худенький Саня з проблемами з хребтом. Він жодного разу не сказав «хай депутати воюють» або «я не народжений для війни». Весь час тягнув на собі все що треба, терпів коли його використовували максимально не за призначенням. Потім - списався за станом здоровʼя і зʼєднався зі своєю родиною

Фото 4 - Іскандер. Моя біль. Мій учень. Він залишився робити мою справу, коли я перейшов. І загинув рік тому під Роздолівкою, виконуючи максимально тупий наказ.

02/07/2024

Глава 3. Спуск

Ми нарешті загрузили нашу нескінченну кількість майна по машинам і наша різнобарвна колона почала рух. Як то заведено в піхоті, ми не знали куди їдемо. Але, як не дивно, зберігали бадьорість і оптимістичний погляд в майбутнє. Завдяки першим з моєї мобілізації «увалам», я зміг насолодитись Києвом, трохи заспокоїтись. В мене починались стосунки з моєю майбутньою дружиною. Ми їхали робити важливу справу, або хоча би сподівались)

В більшості, люди посміхались, жартували на зупинках на дозаправку. Потім стали жартувати поменше, бо почали напружувати ПАЗік і КАМАЗ які постійно ламались і вся колона зупинялась. Люди почали буркотіти «якого біса ми їдемо такою паливною колоною, аби тільки не прилетів в нас якийсь Іскандер, ми ж так само русню палимо, бо вони люблять в колони збиратись».

Так ми пхались до вечора і зупинились переночувати на мийці самообслуговування в Полтаві, після якої поїхали далі. В той день моя нога стала на землю Донеччини, вперше з усвідомленням що це моя земля, за яку треба буде довго боротись, і багато віддати. Так і вийшло.

Обкладинка - на привалі десь за Костянтинівкою, Кілька вирішив дати подихати втомленим ногам і присів на травичку, виглядаючи при цьому як сатир з картини Да Вінчі. Тоді ніхто не знав, що за пару тижнів ці ноги надовго закує апарат Єлізарова, а сам Кілька надовго залишиться у шпиталі, після якого у військо він вже не повернеться.

Фото 2 - на першому плані Кадет, командир взводу. За ним інший комвзводу - Казанова. Тоді я зняв той кадр, підійшов до Кадета і спитав:
«То ви знаєте куди ми їдемо?»
«Так, на Бахмут», відповів Кадет. «Домовились не казати щоб люди не запанікували»
Кадет і Казанова були в складі групи, яка попала в засідку ДРГ на першому виході на позиції під Лисичанськом і була знищена майже в повному складі. І Кадет і Казанова вважаються зниклими без вісті. Тоді, ДРГ складались зі старого «Вагнера» - люто екіпірованих спеців з великим досвідом.

Продовження в коментарях:

14/12/2023

Наступна частина моєї фото-подорожі по Дантівським колам пекла. Я назвав її інтерлюдією. По перше це був час спокою і відновлення. А головне - це були останні часи, коли ми були безтурботними і майже цивільними.
В кінці квітня 2022 нам надійшов наказ сформувати зведену роту і висунутись на схід. В повітрі висіла думка «ми ж ТРО, ми прийшли Київ захищати, а не за Донбас воювати». Це зараз вже всі зрозуміли, що захищати Київ на Донбасі набагато краще, ніж від ворога під Києвом.
Попри все, добровольців на роту вистачило і ми висунулись в Київ для підготовки. Це було два тижня, протягом яких ми збирали майно, тренувались і готували автопарк до виїзду. Це був ковток свіжого повітря, коли ми змогли вперше з початку двіжа побачити своїх близьких і навіть іноді переночувати вдома.

Фото 1. Обкладинка. Спілкування з рідними і передчуття зустрічі

Фото 2-3. Псевдо «Гравець» вчить нас експлуатації кулемета ПКМ

Фото 4-5. Полігонні навчання пересуванню і CQB(захоплення будівель)

Фото 6. «Маестро» поклав маленькі листочки на магазин від АК і пише текст нової пісні

Фото 7. Останнє шикування перед виїздом

Фото 8. Погрузка по машинам на виїзд

14/09/2023

Друга глава нашої історії. Я умисно розділив її, відсилаючи до «Інферно» Данте. Бо чим далі, тим більше сприймаю цю історію, як екскурсію по пеклу, яка мала показати нам як треба жити далі.

Після звільнення Київщини, ми перемістились на північ області і зайняли ділянку на одній з ліній оборони. Біля місяця, ми будували позиції в лісах і спостерігали за нашою ділянкою. Нашою задачею було готувати оборону проти нових наступів з боку Білорусі і виявлення ворожих ДРГ.
Цей період можна описати як дуже багато чергувань, мало сну і спостережень за містичною природою Полісся. Іноді здавалось, ніби ми знаходились в сеттінгу гри Відьмак. Під плескіт нічного Тетерева казалось що з води виходять утопці.

Обкладинка - пейзаж закинутої дороги на одній з наших спостережних точок.

Фото 2 - Побратим Васильович в образі Одіна

Фото 3 - Великодня служба

Фото 4 - Пʼєр намагається зловити звʼязок, щоб відправити смс. Пʼєр загинув під Бахмутом в травні 2023

Фото 5 - Руда, одна з найвідчайдушніших і відданих людей, кого я зустрічав у війську. Займалась евакуацією на Лисичанському напрямку, отримала два поранення, після яких через день продовжувала працювати. Зараз обіймає високу посаду в десантно-штурмових військах

Фото 6 - Родич, командир взводу на навчанні

Фото 7 - Морж. Загинув в травні 2022 під Лисичанськом

Фото 8 - Лялька на дереві, як маркер містичності цих місць

Фото 9 - Художник, після добового чергування на блокпості

Фото 10 - нічний дозор

06/09/2023

Перша глава нашої історії почалась трохи більше ніж через тиждень після масштабного нападу.

Цей місяць був про безкінечне стояння на блокпостах. Дуже мало сну. Каравани людей, що везли безліч підтримки для нас. Нечасті виїзди на більш цікаві завдання. Каву під шурхіт «градів над головою». Паніки місцевих і охоту на відьом(диверсантів). Там ми знаходились до звільнення Київщини.

Фото 1, Обкладинка:
Один з волонтерів, що допамагав забезпечувати побут на нашому ппд. Дуже радів, коли ми заїхали в гості у кінці квітня.

Фото 2. Волонтер, що з ранку до вечора працювала на кухні, щоб нагодувати сотню людей.

Фото 3. Восьме березня. Манікюр і чистка автомата.

Фото 4. Молодший бойовий медик «Скорий», щось жартівливо виклянчує у медика роти. Скорий зник без вісті в травні 2022 після того як його група попала в засідку в районі траси Лисичанськ-Бахмут

Фото 5. Наш бар з дуже запальними напоями. Бармен шо замішував їх став першим волонтером, що отримав статус Учасника Бойових Дій

Фото 6. Сірко з нами на блокпості. Сірко був дуже заляканим, бігав на зігнутих лапах. Ми його вичухали і вигодували. Він дуже любив нас а ми його. Іноді мені дуже соромно, що ми його не забрали з собою. Більше я його не бачив.

Фото 7. Командир роти, «Воффка». На інспектуванні місці куди влучили «гради».

Фото 8. Брендовані їжаки від волонтерів

Фото 9. Оскільки поліціянти якось неочікувано зникли з вулиць, а посилювати нас представниками закону було необхідно, до нас направили копів з служби моніторінгу(типа внутрішньої безпеки - ті шо розслідують інших копів). Поліцейський у золотій спіралі;)

Фото 10. Моє спальне місце на березень 2022

Імена цивільних не вказую задля їх безпеки.

26/08/2023

«Personal Vergil» Пролог. Це перші 10 днів нашого підрозділа. Вони характеризувалися темрявою, холодом та повним нерозумінням що відбувається.
В ці дні, ми отримували зброю, несли наряди, намагались отримати форму(не дуже успішно), та проводили простенькі тренування з медицини, поводження зі зброєю.
Переважну частину часу, ми знаходились в темряві. Ми спали в спортзалі, кому пощастило - вкладались на гімнастичних матах, інші спали на підлозі прямо в верхньому одязі. Уві сні я мерз так, ніби мої органи вкрились кригою зсередини.
Час від часу лунали постріли через необережне поводження новобранців з новою зброєю. Одної ночі я прокинувся через дуже інтенсивну перестрілку на вулиці. Вона швидко наближувалась до нас, а потім стала віддалятись. Очевидно, стрільба велась обома сторонами з автомобілів.

Світлина 1(обкладинка) - помічник бойового медика йде на нічне чергування.
Світлина 2 - мій побратим і друг спить між чергуваннями просто на підлозі. На руці перманентним маркером написана група крові.
Світлина 3 - новобранець на чергуванні оглядає територію, в той час коли інший спить між змінами
Світлина 4 - Імпровізований барбершоп, в якому ми приводили свої зачіски в порядок. Вадім був перукарем в цивільному житті і це нам дуже стало в нагоді найближчими місяцями. В травні Вадима було поранено на позиціях під час штурма Бахмутської траси.
Світлина 5 - виїзд на підготовку лінії протитанкової оборони на одному з рубежів Києва. Місце де наш підрозділ проведе майже весь березень
Світлина 6 - Віщий, вважається зниклим без вісті з травня 2022 року під Лисичанськом, коли його група при переміщенні на позиції вступила в бій з ворожою ДРГ
Світлина 7 - Морж, загинув під час роботи з ПТРК Корсар від кулі ворожого снайпера. Моржу було 25 років.
Світлина 8 - вибух ракети, що поцілила біля київської телевежі
Світлина 9 - кульовий отвір в стіні, від випадкового вистрілу новобранця, через невміння поводитись зі зброєю
Світлина 10 - переміщення підрозділу на перше місце нашої роботи

25/08/2023

З початку моєї служби, я почав знімати моїх побратимів. Людей, які ще вчора жили цивільним життям, багато з них не тримали в руках зброї. Я хотів дослідити як вони адаптуються, як змінюються їх особистості. Але вийшло дещо інше. Вийшла історія про наш шлях через виклики, труднощі і радості нашого життя на війні. Так народився проект Personal Vergil, про подорож скрізь пекло. Тут не буде боїв і руйнувань. Це історія про людей і контекст навколо нас.
На обкладинці фото футболки, яку Тєсак, мій побратим закинув на кільце в спортзалі де ми жили і забув її там. Через два тижні, він загинув в Донецькій області, і коли я почав шукати його портрети, зрозумів що вони всі чомусь зникли і цей кадр став єдиним, який нагадує мені про нього.

23/02/2022

В последний раз напоминаю, что завтра, 24 февраля вы сможете сделать доброе дело и получить за него ценную награду. То есть, сдать кровь для детей и я для вас сниму портрет в рамках чудесного проекта «Кров Чарівна», который организовали чудесные

Завтра с 9.00, Институт Крови на Амосова. Я очень хорошо подготовился и жду вас😼
С вам регистрация на тг канале bloodagentsua_bot

Alex Charey Visual Arts

07/09/2024

08/08/2024

04/07/2024

02/07/2024

14/12/2023

14/09/2023

06/09/2023

26/08/2023

25/08/2023

23/02/2022

Address

Telephone

Website

Alerts

Contact The Business

Shortcuts

Share

Category