04/01/2024
Польський науковець Михайло Красуський : Я дійшов висновку, що українська мова старша за латину, грецьку і санскрит
Українська мова своїм корінням, за твердженням істориків, сягає глибини не менше семи тисячоліть. Праєвропейський санскрит містить більше 1000 нинішніх українських кореневих слів.
Жодна з європейських мов (окрім литовської) так близько не стоїть до своїх витоків. А зв’язок російської мови з іншими європейськими мовами можна прослідкувати лише через українську та угрофінські мови.
Порівняння з російською мовою робиться не з метою її приниження чи ображання. Російська мова по-своєму своєрідна і багата. Можна було б порівнювати рідну українську мову з французькою, чи німецькою. Але краще порівнювати з тою, яку в силу історичних обставин коже із нас добре знає, тобто, російською.
Степан Наливайко – відомий в Україні знавець санскриту та мови хінді, професор, – описує враження від почутого звернення індійського гуру добірним санскритом до свого учня: «Дехі ме агні». Він попросив вогню і це було майже співзвучно нашому: «Дай мені огню».
Такі знайомі слова, як «один, два, три, чотири» на санскриті звучить «аді, дві, трі, чатура». А ось такі дуже знайомі змалечку кожному з нас слова – «мама, тато, неня, дід, баба, брат, сестра, син», – на санскриті звучать як «мата, тата, нана, дада, баба, бграта, свастрі, сун». Перелік таких слів може бути дуже довгим, що є беззаперечним підтвердженням того, що корені моєї Рідної Української Мови сягають глибин індоєвропейської цивілізації. Це звідти до нас прийшли та й залишились в Україні прізвища та назви сіл, селищ, міст: Манджула, Панікар, Шандра, Хобта, Бушма, Шудря, Гупало, Вишень, Бакота, Баглаї (Баглайки), Вишнопіль, Канів, Тараща, Умань, Ямпіль, Чигирин, Буша (Бушанка) і т.д.
Про витоки московської, а пізніше – російської мови, може розповісти географія інших територій, де проживали угро-фінські племена – «чудь, водь, югра, черемиси, пермь, комі, мурома, ести, карели, вотяки, ерзя, меря, мещера та інші». Їхні землі досі зберігають первинні назви рік, озер, селищ, міст: Нева, Волга, Ока, Кама, Мещера, Нара, Вязьма, Москва, Чудське озеро, Ладожське озеро, Валдай, Рязань (первинне Ерзянь), Суздаль, Сарапул, Вологда, Ростов та ін. Тобто, практично вся географія Центральної Росії.
Але якщо взяти Новгородську землю, де проживали слов’яни, то там збереглися давньоруські (українські) назви поселень та річок: Галич, Прилуки, Великі Луки, Новгород, Руська, Середа, Волошка, Хмара, Люта, Велика, Межа та ін.
Слов’янську частку до московської мови внесли окремі слов’янські племена, які вимушено переселились на угро-фінські північні землі в VІІІ-ІX сторіччі.
Пізніше, за часів Петра І, розпочався й глибинний вплив української мови на московську говірку, тому що московіти вчились і граматики, і арифметики, і Божому слову по книгах учителів-українців Мелентія Смотрицького, Магніцького, Феофана Прокоповича та інших.
Видатний лінгвіст кінця ХІХ-го століття, польський вчений Михайло Красуський зазначив наступне: „Займаючись довгий час порівнянням арійських мов, я дійшов висновку, що українська мова не тільки старша всіх слов‘янських, не виключаючи так званої старослов‘янської, але й санскриту, грецької, латини та інших арійських мов».
Також історичні дослідження останніх десятиліть такої пам‘ятки, як Кам‘яна Могила під Мелітополем, дають нам свідчення, що це древнє святилище містить багато писемних зразків ще до шумерського періоду. Так що нам є чим пишатись.
За матеріалами:
Стаття Луки Іваницького «Українська мова – прамова цивілізацій».
Іван Огієнко. Історія української літературної мови. Упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та приміт. М. С. Тимошик. Київ, “Наша культура і наука”, 2001 р.
“Історія української літературної мови” Івана Огієнка – це одна з етапних праць ученого, яка за радянських часів вважалася особливо крамольною. В історичному розрізі, доступно і переконливо автор показав усьому світові той воістину тернистий шлях, яким пройшла українська мова в умовах століть заборон, утисків і обмежень, дослідив феномен незнищенності її, як “душі нації”, “найціннішого скарбу” народу. Водночас переконливо спростовуються необґрунтовані теорії щодо “ісконного єдінства русскіх наречій” і спільної мовної колиски для української, білоруської та російської мов.
Згаданий сходознавець, поляк за національністю, який тривалий час жив і творив в Одесі, філолог М. Красуський, автор праці «Давність української мови» де він стверджує, що «…займаючись довший час порівнянням арійських мов, я прийшов до висновку, що українська мова є старшою не лише за усі слов’янські, не виключаючи й так звану старослов’янську, але й за санскрит, давньо-грецьку, латину та інші арійські (індо-європейські)… До того ж останнім часом закордонні вчені почали переконуватися, що колискою арійських племен не була Середня Азія, а так звана Сарматська (або Слов’янська) долина. На цій рівнині й понині живуть українці та колоністи на півночі, що походять від них новгородці.
